Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини

Загальна інформація

Європейський суд з прав людини — одна з інституцій Ради Європи, створена 21 січня 1959 року для контролю за дотриманням прав і свобод людини та громадянина, закріплених в Європейській конвенції з прав людини, ратифікованої 1953 року. Розташований у Страсбурзі (Франція).

На конференції Віденського саміту глав держав і урядів держав-членів Ради Європи у жовтні 1993 року було ухвалене рішення про створення нового Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд), який замінить колишню двоступеневу систему захисту прав та свобод. Реформований Європейський суд як орган Ради Європи почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Склад Європейського суду

Cтаттею 20 Конвенції визначена кількість суддів Європейського суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наразі – 47).

Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть здійснювати жодну діяльність, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі».

Парламентська Асамблея Ради Європи обирає суддів до Європейського суду строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалене іншими суддями більшістю у дві третини голосів (стаття 24).

З квітня 2010 року суддею Європейського суду з прав людини від України є Ганна Юдківська.

Структура і юрисдикція Європейського суду

Європейський суд може засідати у чотирьох основних складах.

Явно неприйнятні скарги розглядаються суддею одноособово. Питання прийнятності та суті скарг, які є предметом усталеної практики Європейського суду, розглядаються комітетом з трьох суддів, рішення якого має бути одноголосним.

Справа також може бути передана на розгляд палати з семи суддів, яка приймає рішення більшістю голосів.

У виняткових випадках справи можуть розглядатись Великою Палатою у складі 17 суддів – якщо палата відмовляється від розгляду справи на користь Великої Палати або якщо задовольняється клопотання однієї із сторін про передання справи на розгляд Великої Палати.

Відповідно до статті 32 Конвенції юрисдикція Європейського суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та Протоколів до неї, подані йому на розгляд згідно зі статтями 33, 34, 46 і 47. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Європейського суду спір вирішує сам Суд.

Україна у Європейському суді

Звернення до Європейського суду є одним із найбільш поширених способів захисту прав людини.

Згідно зі статями 34 (Індивідуальні заяви) та 35 (Умови прийнятності) Конвенції Європейський суд приймає заяви (скарги) від окремих заявників, груп осіб, неурядових організацій, окремих держав про порушення положень Конвенції країнами, що визнали юрисдикцію Європейського суду.

Крім того, відповідно до статті 33 (Міждержавні справи) Конвенції будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Європейського суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та Протоколів до неї, яке допущено, на її думку, іншою Високою Договірною Стороною.

Станом на жовтень 2017 року на розгляді Європейського суду перебуває близько 6 950 справ за заявами проти України, що становить 10,8 % від усіх справ, що перебувають у провадженні.

Крім того, звернення до Європейського суду стало тим механізмом захисту, до якого найчастіше звертаються потерпілі від агресії Російської Федерації проти України. Відповідно до інформації, оприлюдненої на сайті Європейського суду, станом на жовтень 2017 року до Європейського суду було подано 3700 заяв, які стосуються подій на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь та Донецької і Луганської областей. Такі заяви в основному подані проти двох держав – України та Росії.

Також враховуючи масові та систематичні порушення прав людини Росією на тимчасово окупованих територіях АР Крим та м. Севастополь та Донецької і Луганської областей, Україна відповідно до статті 33 Конвенції скористалась правом на подання міждержавних заяв проти Росії.

Станом на цей час на розгляді Європейського суду перебуває 5 міждержавних справ України проти Росії, а саме:

  • «Україна проти Росії», подана 13.03.2014, доповнена 12.06.2014  та 20.11.2014, стосується скарг України про порушення РФ прав людини в Криму протягом лютого-вересня 2014 року;

  • «Україна проти Росії (ІІ)», подана у 22.08.2014 стосовно викрадення представниками так званих «ДНР» та «ЛНР» дітей та їх вивезення на територію РФ;

  • «Україна проти Росії (IV)», подана 26.08.2015 та стосується скарг про порушення РФ прав людини в Криму протягом вересня 2014 – серпня 2015 року;

  • «Україна проти Росії (V)» (внаслідок розділу справи «Україна проти Росії» від 13.03.2014), яка стосується скарг про порушення РФ прав людини на Донбасі протягом лютого-вересня 2014 року;

  • «Україна проти Росії (VI)» (внаслідок розділу справи «Україна проти Росії (IV)» від 26.08.2015), яка стосується скарг про порушення РФ прав людини на Донбасі протягом вересня 2014 – серпня 2015 року.

Вказані справи перебувають на стадії розгляду питання щодо прийнятності.